Створюючи сім’ю, молоді подружжя сподіваються, що це раз і назавжди. Однак життя непередбачуване… Шлюби руйнуються через те, що чоловік і дружина не зійшлися характерами. Причиною стають шкідливі звички однієї із сторін. Втім, хіба мало причин, за яких поряд зі штампом про шлюб стає наступний – про розлучення…
Читайте також:Як краще дітям? Тетяна Лазарєва з експертами обговорили тему розлучення
Молода матуся Тая ділиться з подругами своїми сумнівами і роздумами. Її історія: вийшла заміж за вдівця з дитиною. У чоловіка росте син. Практично ровесник зростає і у Таї. На даний момент в сім’ї спільних дітей немає. І ось що турбує Таю:
Ходили сьогодні в зоопарк з моїм сином, сином чоловіка від першого шлюбу, з батьками чоловіка. Що я скажу, майже на всіх фотках мій син ображений, бо відчувався явний перекіс. Всі сюсюкали з сином чоловіка, а я намагалася збалансувати, щоб мій не відчував провалу. Але діти все відчувають. Все-таки чужі діти нікому не потрібні. Вкотре переконуюся. І чоловік мій суворий, а зі своїм рідко бачиться і облизує його. Не виходить у нього порівну. З цим тільки або змиритися, або не жити разом. Змінити це неможливо, така природа.
P. S. Діти однолітки, різниця 2 міс. Але мій дорослий, а його – малюк).
На питання подруг про те, як чоловік ставиться до дітей, Тая розповіла:
Однаково. Іноді просто здається, що він зі своїм добрішою))) але переживає за обох сильно.
Читайте також:Як визначити порядок проживання і виховання дитини після розлучення батьків
Матусі, які знаходяться в схожій ситуації, відгукнулися на пост Таї:
Так, чужі відрізняються, і звичайно ми не змусимо любити своїх дітей так само як він своїх. Ми також не зобов’язані любити дітей чоловіка від першого шлюбу. Звикнете з часом. Мій чоловік щодня їздить до своїх, по вихідним іноді їде з ними до своїх батьків. Старша його дочка не хоче навіть спілкуватися зі мною, раніше мене це дуже вразило, зараз звикла, та все одно вже, не хоче і не треба (Марина)
У мене також є син від першого шлюбу, але з рідним батьком не спілкується, тому простіше. Як не крути, рідним мій син чужим по суті людині не стане. Я бачу, як він старається, але природа є природа, напевно♀️
Теж в основному по-суворому, моралі, постійні докори і тд… або я це так сприймаю, не знаю. Начебто і говорили уже не раз… він мені каже, що я його занадто опікуюся і сюсюкаю, з мужиками треба строго… не знаю, хто правий. Природно, свого сина в образу нікому не дам. А у вашому випадку, чоловік ще й вину перед рідним сином відчуває, а ваш виступає як мимовільний кривдник чи що. Тільки терпіння, розмови і любов (Юлія)
Мій чоловік теж тільки й робить, що виховує, вказує на недоліки, промахи моїх дітей. Ну і з чоловіком потрібно розмовляти, що крім батога потрібен і пряник, що завжди можна лаяти тільки, хоч за дрібниця, але хвалити теж потрібно. Я своїх завжди відправляю чоловіка за якимось радою, так у них контакт краще, і вони до мене не чіпляються наприклад з питаннями про гаджети і т. п., і чоловік теж відчуває потребу в питаннях з дітьми, як дружнє русло. Головне, щоб він вами був любимо, а з вітчимом нехай намагаються дружити (Марина)
Багато від вашого чоловіка залежить і його рідні, мій відразу прийняв як свого рідного, а я його сина) ми сім’я) твій мій не повинно бути-це не сім’я тоді, одне назві. Треба поговорити. Сказати, що вашому синові не потрібен просто мамин чоловік, потрібен тато. Думаю навіть якщо він отбрыкнется, але задумається. Скажіть і не повертайтеся до цієї теми (Марія)
Значить треба потерпіти, попрацювати над відносинами, а не розмахувати сокирою в емоціях, – підвела підсумок Тая, вирішивши, що буде далі.
А що ви порадите автору поста в її ситуації?
