До заміжжя я мріяла, що в мене буде люблячий чоловік, чудовий дитина, гарний будинок. Чоловік буде приходити з роботи, ми його будемо зустрічати, він буде грати з малюком. По вихідних ми будемо разом гуляти в парку ошатні і щасливі.
Виповнилося практично все: чоловік – є, синку – є, будинок – є, парк по вихідним – є. А ось щастя кудись запропастилось. Зовні ми виглядаємо дуже щасливими людьми. Мені навіть заздрять багато знайомі матусі. Адже чоловік обожнює сина. Він готовий з ним проводити весь вільний час. «Ось ти щаслива», – кажуть мені. І скаржаться, що їхніх чоловіків на аркані не витягнути на прогулянку з дитиною.
І мої батьки обожнюють зятя. Ну так, напевно, будь-якій мамі буде приємно, коли її донька може по вихідних погуляти по магазинах, а не сидіти вдома, готуючи суп і протираючи пил.
Зміст
З народженням дитини я втратила чоловіка
Скажу чесно… Я ревную чоловіка до дитини. До своєї дитини. Пишу це і самої стає не по собі… Мій чоловік раніше був одружений. Його колишня (ми не знайомі з нею) була моторошної кар’єристкою. Вона займала хорошу посаду, обтяжувати себе дитиною не хотіла. А мій чоловік хотів дитинку. Він просив її народити. Казав, що з малюком будуть сидіти його мама і няня. Але та дівчина не хотіла. Може бути, вона його просто не любила?
Читайте також:Монолог мами: «Після народження сина чоловік перетворився в чужої людини»
У результаті настала розлучення. Потім ми з ним зустрілися, полюбили один одного і одружилися. Коли була вагітною, він хвилювався, як би що не сталося з дитиною. Іноді мене навіть це ображало. Я не розуміла: він мене любить або просто сприймає як машину для народження?
Далі – більше. Коли народився син, такий гарненький, чудовий, милий, красивий, з оченятами-гудзичками, чоловік став ненормальним батьком. Він міг серед ночі схопитися і послухати, дихає чи ні. До нас вже боїться приходити дільничний лікар – якщо чоловік вдома, він супроводжує лікаря у ванну кімнату, щоб переконатися, що вона вимила руки з милом, а не водою. І будь-яке призначення тут же перевіряє в медичному співтоваристві в соцмережі.
Я ревную до дитини. І мені соромно!
Так, я ревную чоловіка до дитини. Він приділяє їй більше уваги, ніж мені. А я ж теж хочу ніжності, уваги. А не просто «піди, купи собі що-небудь гарне».
Читайте також:Криза сімейних відносин: причини та шляхи подолання
Я теж хочу уваги – посидіти ввечері в обнімку, подивитися кіно. Так просто помовчати, в кінці кінців. Але у нас же тільки й розмови про синочка – ось який дитячий сад виберемо, щоб обов’язково було відеоспостереження. Потім – школа. Щоб обов’язково була з хорошими відгуками. І треба вчити іноземні мови. Треба починати з року вже розмовляти з ним.
Що зі мною не так?
Про цю ситуацію я розповіла лише одній подрузі. Вона порадила поговорити з чоловіком відверто. Я так і зробила. І знаєте, що почула? Він здивувався! Сказав, що я собі надумую все.
До психолога я боялася йти. Як почнуть колупатися в моїй свідомості-підсвідомості… А раптом у мене в дитинстві була якась травма і ось тепер вона дає такі наслідки?
Читайте також:Порада психолога: використовуйте правила щасливого шлюбу, щоб бути разом довгі роки
Однак я розуміла – треба щось робити. І. як це часто буває, рішення прийшло несподівано.
Не можеш розповісти про проблему – напиши
У одного з психологів у Инстаграме прочитала про те, що проблема стає зрозуміліше, якщо її побачити. Тобто треба про неї розповісти на папері. І я стала писати листи. Чоловікові. Протягом тижня я розповідала на аркуші паперу, що відбувається у мене на серці.
А потім запечатала і віддала чоловікові. Взяла сина і поїхала на півдня. Це для того, щоб він спокійно прочитав усі мої послання.
Коли ми повернулися додому, нас чекав батько зі сльозами на очах. Він все зрозумів! Я зуміла достукатися, зуміла розповісти, що мені боляче. Адже це так неправильно – любити дитину, а від його мами практично відкуповуватися.
Читайте також:Порада дня: як змінити ситуацію, якщо тато не займається дитиною
І ось тут з’ясувалося, що коли мій чоловік був дитиною, його тато ніколи не приділяв йому уваги. Він був постійно чимось зайнятий, і не завжди роботою. Чоловік плакав, коли про це говорив. І мій чоловік вже тоді зрозумів, що коли він сам стане татом, його дитина не буде засмучуватися через відсутність батьківської уваги. Але… переборщив…
І з тієї пори у мене з душі наче впав камінь. Стало так легко! Тепер ми та сама щаслива сім’я з моєї дівочої мрії.
А як тато вашого малюка відноситься до дитини?
